Сторінка:Начерк Коліївщини на підставі виданих і невиданих документів 1768 і близших років (1898).pdf/66

Ця сторінка вичитана
— 50 —

від Мошен[1] і був гончарем, але не самостійним хазяїном, а тільки наймитом в другого гончаря, якогось Артема. В переписцї з росийськими властями він скрізь називає себе запорозьким атаманом уманського куріня, але чи був він ним в дїйсности — відомостей для провірення сього нема, як нема відомостей і про те, чи належало до його ватаги багато запорозцїв, як се думав гр. Румянцев, називаючи всїх його гайдамаків запорозцями[2]. Може справдї запорозців у Неживого було більше нїж в иньших ватажків, коли він був людиною цїлком ідейною і через те мабуть найсимпатичнїйшою і запорозцям , що знали границю між розбоєм і політичним повстаннєм[3]. Вони могли пристати до нього на тій же підставі, на якій, очевидно, пристав до нього шляхтич Чоповський, що покинув свій загал для участи в винищуванню ганебних порядків і був покараний військово-судовою кодненською комісиєю найлютїйше, а власне — посаджений на кіл. Та й з виказів запорозця-гайдамаки Федора Бондаренка, виказів, наводжених Скальковским в його „Наѣздахъ гайдамакъ[4], знати, що в склад ватаги Неживого входили „добрі селяне, що кинули свою хату, родину і майно“ — для високої мети оборони своєї віри і незалежности, додамо від себе. Запорозцям, давнїм репрезентантам українських ідеалів, натурально було також бути в ватазї Неживого.

Про кінець Неживого згідно оповідають три джерела: зазначені вгорі викази Федора Бондаренка, народне оповіданнє[5] і мемуар Ліппомана[6]. Неживий був арештований командиром гусарського полка Хведором Чорбою, що йому він довіряв, вважаючи свою справу і справу заступників росийського уряду тож-

  1. Bunt haidamaków na Ukrainie. Pamiętnik Lippomana, ст. 9.
  2. Переписка гр. Румянцева „Кіевск. Стар.“ р. 1882, кн. 9, ст. 544, 545 і иньші.
  3. Найбільше, як побачимо далї, запорозцї уникали великих ватаг, приймали ж участь в загонах і вели партиз. війну в протягу всього повстання.
  4. А. Скальковскій, Наѣзды гайдамакъ, ст. 120.
  5. Кулишъ. Записки о юж. Руси, ч. I, ст. 278.
  6. Bunt haidamaków. Pamiętnik Lippomana, ст. 18.