З сих свідоцтв бачимо, що золота грамота не була видана на ім'я Залїзняка, бачимо й те, що вона мусила бути дуже просто написана. Повна простота і брак грубих книжних вигадок в титулах південно-руських козацьких властей, — все се однаково мусило визначати той документ, що ходив по руках гайдамаків, і в тім випадку, коли б уложив його сам Мальхиседек, як гадає д. Скальковський і Тучапский, польський мемуарист[1], і в тім, коли б, як думає иньший польський мемуарист Мощиньский і небіжчик Соловйов, грамоту сю уложив економ переяславського архиєрея, якийсь ігумен, що його небожа невдовзї перед повним вибухом селянського повстання р. 1768 Поляки посадили на кіл[2]. Ігумен сей, нїби то що б помститись на Поляках за сей їх вчинок, при помочи уложеної ним фальшивої грамоти, прискорив повстаннє в народї, обуренім лютостию барських конфедератів і пропагаторів унїї. Простотою мусив би нарештї визначатись цїкавий для нас документ і в тім разї, як би його укладачем був чернець Мотронинського манастиря, по прізвищу Молдаван, як се чув М. Максимович. На основі його запевнення[3], херсонський архиєрей Іннокентий, будучи ще викариєм київської митрополїї, був раз у Мотронинськім манастирі при ревізиї своєї пастви і застав там одного живого сучасника Мельхиседека. Дїдусь сей розповів Іннокентию про Молдавана, що брав особисту участь в урядженню Мельхиседеком аптики і за його вказівками робив написи на аптечних фляшках з травами і иньшими лїками. Молдаван сей, як оповідав той же дїдусь, був ще за життя Мельхиседека писарем архиєрейським і тодї написав цїкаву для нас золоту грамоту[4].
- ↑ Bunt haidamaków na Ukrainie. Lippomana, Tuczapskiego i Bezimiennego, ст. 124.
- ↑ Adam Mosczyński. Pamiętnik, ст. 135; Соловьевъ. Ист. Россіи. т. XXVII, ст. 306–307.
- ↑ Арх. ю. з. Р., т. II, ч. I. Передмова, ст. XXXVII. Увага.
- ↑ Наведемо тут для повности і народне оповіданнє про укладача золотої грамоти. Беремо його з „Записокъ о южной Руси“ д. Кулїша. „Ляхи взяли ся гнать на благочестиє. — „Чого вони, кажуть, на нашій землї живуть, а благочестивого государя поминають“. І давай голови лупить благочестивим. Ото
