взявши ще кілька віддїлів донських козаків з наших росийських військ, аби вирізати і знищити, з помочею Божою, всїх Поляків і Жидів, хулителів нашої св. реліґії. Сим способом ми робимо кінець всїм скаргам, зверненим до нашого престола на сих немилосердних убивців, сих кривоприсяжників, що, потураючи поганій вірі нечестивих Жидів, хулять і зневажають нашу реліґію, утискаючи нарід вірний і невинний. То ж приказуємо, перейшовши Польщу, викоренити саме імя Поляків, що б і спомину про них не лишилось потомству. Але для того, що б умови і дружби з нашими сусїдями були заховані, ми заборонюємо під найострійшими карами ображати або турбувати купцїв турецьких, грецьких, вірменських і наших росийських, що приїздять до Польщі для торгових інтересів; ми хочемо навіть, аби вони завжди мали вільну перепустку і всяку запомогу, що повинна їм належатись від сусїдїв-приятелів.
Для більшої певности ми потверджуємо сей наказ і сей дозвіл.
Дано в С. Петербурзї, припечатано нашою гербовою печаткою і підписано нашою власною рукою 20 червня р. 1768.
Катерина.
До виконання.
Кошовий отаман Петро Кальнишевський з сьвідками“.
Як каже пок. Костомаров, фальсифікат сього маніфесту незаперечно довів д. Рева, перекладчик польського мемуара Вероніки Кребс про уманську різню; мемуар сей видав д. Рева в Київі р. 1879, додавши до нього передмову. В сїй передмові д. Рева вказав насамперед на те, що грамота, видана Катериною, датована в збірнику Анґенберґа 9 червня ст. ст. або 20 червня н. ст., тим часом як сама уманська різня відбувалась 8–9 червня[1]. Виходить, що грамоту видано трохи не в самий день уманської різнї і Залїзняк вже нїяким способом не міг з помочию грамоти навербувати свою ватагу в цьвітні і маю. Та на рештї, коли грамоту видано 9 червня 1768 р., додамо ми, то її вже нїяк не міг привезти на Україну Мельхиседек Значко-Яворський, що був в Петербурзї ще р. 1765[2]. Зазначив
