Чи не бажанєм піддержати борцїв за православє можна об'яснити і сей випадок і випадок з обер-офіцером тогож чорного гусарського полка Маріяновичем, що те-ж хотїв був пристати до гайдамаків і тілько неосторожним листом до одного з гайдамацьких ватажків зрадив припадково свої пляни рушити з гайдамаками до Могилева над Днїпром? Як би ватажка, що до нього він писав, не вбито в одній баталїї з росийськими військами і не дістав ся знайдений про ньому лист Маріяновича в руки росийських властей, то може останнїй відограв би ту-ж саму ролю, що й Станкевич.
На рештї чи не бажанєм же помогти колїям оборонити свою віру від Поляків можна об'яснити і часте втїканє росийських салдатів до бунтівників? При сьому вражає той факт, що таких втїкачів було дуже багато, так що з них виключно складались цїлі ватаги. В листї до Панїна з 19 жовтня вже 1770 р. Румянцев писав про се так: „изъ приложеннаго къ копіи репорта ко мнѣ отъ генералъ-поручика фонъ Эссена ваше сіятельство узнаете сколько новые злодѣи изъ самихъ нашихъ войскъ на Побережьѣ (?) польскомъ возстаютъ; сіи грабители опаснѣе быть могутъ самого непріятеля, ибо они подъ именемъ своихъ вездѣ пройтить могуть и разорять…“[1]
Але коли пляни Панїна що до „сѣвернаго аккорта“, з котрим були получені і думки про піддержанє Польщі, стали ся причиною невзгодин для багатьох руських людей, що инакше від Панїна, розуміли відносини свої і до Польщі і до її православної укрїнської людности, то не привели вони до бажаних наслїдків і в широкій сфері міжнародних відносин. Туреччина не думала, звичайно, чекати поки з Польщі піддержаної і зміцненої, Панїн утворить певну союзницю Росиї, і вважаючи гайдамаків Залїзняка, що в червні 1768 р. наскочили на Балту і зрабували турецьких підданих, за людей, підтримуваних Росиєю, вкинула росийського посла при своїм дворі, Обрєзкова, в семибаштовий замок і тим видала Росиї війну, котрою грозила вже давно, боячись захопленя нею знесиленої Польщі.
- ↑ Переписка Румянцева, К. Ст, 1883, кн. 9 і 10, ст. 778.
