Сторінка:Начерк Коліївщини на підставі виданих і невиданих документів 1768 і близших років (1898).pdf/188

— 172 —

з тим не радив Репнїну ставити їх в становище цілком незалежне і мотивував се своє бажанє тим, що „при свободѣ вѣры, соединенной съ выгодами свободнаго во всемъ народа“ збільшить ся число і без того частих утеч з пограничних провінций наших, та й взагалі тим, що тодї прийдеться бути непевними що до сих провінций „сходныхъ съ Польшею правами и обычаями народа“. Думки сї висловлені Панїним так виразно в його листї, що ним визначалась безпосередно вся діяльність росийського посла в Польщі і при тому лист сей містить в собі стілько річевого, що до справи про релїґійну свободу дісидентів, що для більшої докладности вважаємо потрібним навести його тут дослівно. „Надобно совершить диссидентское дѣло, читаємо в сьому листї оборонця „сѣвернаго аккорта“, не для распространенія въ Польшѣ нашей и протестантской вѣры, но для пріобрѣтенія себѣ посредствомъ нашихъ единовѣрцевъ и протестантовъ однажды навсегда твердой и надежной партіи съ законнымъ правомъ участвовать во всѣхъ польскихъ дѣлахъ, не по одному теперь испрашиваемому республикой ручательству ея императорскаго величества въ цѣлости конституціи польской, но и вслѣдствіе покровительства диссидентамъ, которое мы себѣ присваиваемъ на вѣчныя времена: какъ слабѣйшая часть въ будущемъ правительствѣ польскомъ, диссиденты будутъ имѣть возможность удерживаться въ немъ только съ нашею помощью. Протестантская религія, обуздывая суевѣріе и сокращая власть духовенства, легко можетъ излишнимъ своимъ въ Польшѣ распространеніемъ вывесть Поляковъ изъ невѣжества, въ которомъ они теперь большею частію погружены, и освобожденіемъ отъ невѣжества довести ихъ по ступенямъ до учрежденія новыхъ порядковъ, которые, сосредоточивая въ одно мѣсто всю внутреннюю польскую силу и приведя ее въ большую предъ нынѣшнимъ дѣйствительность, могли бы скоро обратиться въ предосужденіе Россіи, покровительницы протестантовъ въ настоящее время и главной соперницы въ будущее, ибо между политическими обществами ни злоба за претерпѣнный вредъ, ни благодарность за одолженіе мѣста имѣть не могутъ. Относительно нашихъ единовѣрцевъ этого неудобства быть не можетъ; но съ другой стороны, излишне усиливая ихъ такъ, чтобы они сами собой независимо отъ насъ могли держаться въ республикѣ и раздѣлять ея