що готові були боронити і підтримувати свою народність і віру, але всеж таки з умовою усунення на бік самої істоти полїтичних порядків. Таким був наприклад князь Константин Острозький, звісний оборонець православя і руської осьвіти. Але де-далї таких дїячів серед південно-руського панства ми здибаємо все меньше і меньше; оборонцями православя на сей час стали виступати такі люде, як спершу брацлавський, а потім київський воєвода, Кисїль, що давав повну підставу народу казати: „в нього руські кости, але оброслі польським мясом.“ З кінця-ж XVII столїтя і Кисїлїв не стало.
Тож і не диво, що поспільство колишньої литовської Руси, не маючи способів для оборони своїх втрачених прав і знемагаючись під гнетом грубо кріпацьких порядків польського королївства, куди введено було більшу її частину зараз же після унїї, відлучивши від Литви, — не диво, кажемо, що поспільство се при таких умовинах довго тільки тим і могло виявляти свій протест, що цїлими юрбищами покидало своїх дїдичів-шляхтичів. Алеж, певно, такою пасивною обороною своїх прав цїлий нарід не міг обмежуватись якийсь довший час. З утїкачів-хлопів незабаром південно-руський люд перевернув ся в козаків, проживши якийсь час віддалік від свого родовища на границї південних степів під вічною загрозою татарських нападів. Відбиваючись там від ворогів і не залишаючи працї хлїборобської, вони власне стали хлїборобами-вояками або, як говорилось тодї, — козаками. Таким чином виникла поволї цїла нова кляса, і члени її нерідко з неприязного шляхтичам небезпечного півдня йшли жити і в межі иньшої Річи Посполитої, де козацтво спершу не було знане.
Де-далї контингент сїєї народженої в краю кляси все більше і більше розростав ся, бо козаками ставали і міщане, що торгували рибою і иньшою всячиною по Днїпру і взагалї в незахищених від хижацьких нападів місцях; ставали ними і иньші незакріпощені ранїйш люде, що не були заведені завчасу в станові кадри Річи Посполитої. Само собою розумієть ся, що члени такої новонародженої кляси людей не хотїли позбутись звичайної для них волї навіть тодї, коли жили в містах Річи Посполитої, віддалених від степів, а тому і всяким заходам старост і дїдичів втиснути їх в загал поспільства, позбавленого при польськім устрою навіть людських прав, —
