Під зазначені висше катеґориї не підходить один — се Роговский, що був колись жовнїром і приймав участь в убійстві на дорозї якогось шляхтича[1]. На рештї не меньш люта кара як четвертованє — посадженє на кіл — спіткала згадуваного нами багато разів шляхетського ренеґата — Миколу Чоповского, що був в найбільш здїсціплинованій, ідейній гайдамацькій ватазї Семена Неживого[2].
Зі справ, що не все кінчились карою смерти, особливо виразно малюють нам жорстокість кодненських судів справи тих селян, в кого знаходили щось з награбованого при повстаню 1768 р. Селян таких звичайно карали канчуками по довгім увязненю до суда, а часом навіть смертию — відтинанєм голови або повішенєм[3]. Звістно, в декотрих випадках володїнє награбованими річами могло сьвідчити про співучасть в повстаню, але-ж в багатьох випадках можна було набути грабоване і не знаючи зовсїм того, що його придбано нелєґальним способом; до того-ж ми знаємо, що, награбувавши, ватаги нерідко продавали все добуте окремим купцям, що їздили за ними[4]; тому ж легко могло статись, що награбоване попадало опісля від купцїв до людей цїлком невинних способом простого купна.
Не мало терпіли від жорстокости кодненського суда і родичі невідшуканих колїїв. Батька, дядька, вітчима брали часто замісць сина, свояка, пасинка, що втїк за границю[5]. Суд не все карав їх, але саме вже увязненє в кодненській ямі коштовало багато.
Взагалї в судовім процесї того страшного часу вражає нас те, що зовсїм не зверталось уваги на брак хоч якого небудь доказу винуватости оскарженого. Напр. Мартин Швець з Теплина Уманського на слїдстві оказав ся винним в крадіжцї річей і коней, а тим часом йому присудили стяти голову — за гайдамацтво. Мотивом до сього присуду був та-
