такими, що їм не могли потурати нї московські власти, нї залежна від них запорожська старшина, і ті, що шукали материяльної поживи в краю, де все було перевернуто народним рухом до гори ногами, — ті паспорти не все брали, а коли й брали, то не все там, де було треба, і при сьому не дуже то тримали ся вказаного в ньому шляху.
Останнє трапилось завдяки незнаню і з нашими пятьма запорожцями, до котрих пристав ще якийсь Іван Кравець, родом з правобічної України. Здибались вони нїби то в Глинську з прикащиком якогось Графова, майора сербського гусарського полку, з гусарином Іваном Лисенком, і сей Лисенко переконав їх нїби йти до московського війська, що виступало проти Турків. Згодившись на се, Перевертайло з своїми товаришами, маючи віз з харчами і вагою, рушив в дорогу вкупі з Лисенком, що те-ж мав два вози з харчами; помалу посувались вони і недалеко пройшли наперед, бо вози були запряжені волами — по чотирі в кожний віз. І ось край села Тишкувки біля місточка Турія (тепер село Дубенськ. повіту над р. Иквою) їх затримав вартівник, що стояв на turwarci, за те, що вони не мали законних сьвідоцтв, гусарина ж Лисенка, спершу те-ж затриманого, відпустив і той з двома своїми возами і прислугою попростував далї, до війська.
Вся ся істория, розповіджена самим Перевертайлом, не здалась певною польським суддям; коли ж до справи додали добровільні викази на Перевертайла і його товаришів Залїзнякового хлопця Василя Весньовского, тодї тим більше невинність в гайдамацтві і Перевертайла і його товаришів почала здаватись ще більш підозрілою.
Викази свої на Перевертайла і його товаришів Весньовский на судї міняв одначе два рази, коли не більше. Спершу він заявив був, що Перевертайла він бачив підчас різанини в Уманї і власне тодї, коли вирізано 18.000 шляхтичів і Жидів[1] себ то 1768 р. і що впізнав він його по коню. Які характерні відзнаки мав кінь Перевертайлів, щоб Весньовский міг памятати його три роки, з виказів Весньовского не знати, але Перевертайло, відкидаючи справедливість виказів Весньовского, зазначив одну,
