гонах „заграничні“ все являли ся гуртками[1]. Кодненська комісия, як вже ми зазначили, карала сих „заграничних“ дуже немилосердно: всїм їм або стято голови, або їх повішено.
Не підлягає сумнїву на рештї участь в колїївщинї і третього елємента, стороннього селянам руїни, запорожцїв. В них, вже самим укладом їх поглядів, рух колїїв конче мусїв викликати щирий відгук. Як нї тяжка була доля їх товариства за кошових Лантуха і Калнишевського, що в багатьох випадках мусїли бути урядовими чиновниками, а все-ж розумінє інтересів своєї народности і в межах і по за межами вольностей війська запорожського, а так само і сьвідомість своїх людських прав — все се жило в славнім запорожськім товаристві, і воно охоче лягало головами, принаймнї в особі поодиноких своїх членів, кожного разу, коли де на Українї чув ся протест проти чужоземного гнету.
Властиво про участь запорожцїв в колїївщинї зібрано поки що дуже мало фактичного материялу; не багато його і в нашій Кодненській книзї. Звісно, може такий брак фактичних відомостей залежить від малої кількости знайдених і розслїджених до сього часу документів. Але чи не певнїйше допустити, що судових справ з поводу участи запорожцїв в колїївщинї не знаходять багато власне тому, що багато їх і не могло бути. Безперечно, про повне невтручуванє запорожцїв в рух гайдамаків взагалї і в рух 1768 р. з окрема, як се твердив і твердить д. Скальковський, не може бути анї мови. Бачучи в гайдамацьких повстанях самі тілько розбійницькі наміри і не признаючи тожсамости дїйсних намірів сього руху з намірами запорожського товариства, д. Скальковський обілює останнє всякими способами і навіть силоміць відкидає солїдарність запорожцїв з гайдамаками 1768 р. Але занадто вже очевидно, що навіть в руках самого д. Скальковського є відомости, що йдуть навперек з його виводами, як се давно вже виразно показав Максимович у своїх увагах
