Але цим питання в даному епізоді не вичерпується. Наступає догана волхвів Яном і опісля їх протест проти цієї догани: „нам стати пред Святославом, а ты не можеши створити ничтоже". І ось у цій заяві волхвів знов-таки шукають вказівку на наявність особливих відношень проміж смердів та князем, посилання на особливу привілегію смердів, що витікає з ціх відношень — судитися особисто князем. Почну з того, що це останнє припущення знаходиться у справжній суперечності з міркуваннями, що висловлені одночасно з приводу першої частини оповідання. Не можна припустити одночасно, що Ян вимагає до свого суду волхвів, яко смердів свойого князя, і що волхви могли бути судженими тільки особисто князем і, значить, не підлягали судові Яна саме через те, що вони були смердами князя. До цього, коли перше положення дається самим джерелом expressis verbis, друге виходить лише з дуже сутінно формульованого вислову волхвів.
По суті ми, гадається, маємо діло з простим конкретним фактом. Волхви засуджені Яном; вони вважають вирішення його неправим; нагадаю ще, що сама суперечка носить принциповий характер, це — сперечання про віру, і ось, яко вираз протесту, виникає апеляція до влади, що вище стоїть, бажання шукати правосуддя в князя „нама стати пред Святославом". До цього жодних наслідків ця вимога не має, і ніяких інших аналогічних фактів Літопис не знає. Не можна поодинокий побутовий факт так вільно вводити в правну норму. Для цього необхідно мати доситьні підстави.
Між тим єдине принципове обґрунтовання, яке пробують знайти дослідувачі для цього тлумачення, полягає в ст. 89 III ред. Руської Правди — про муку смерда; „оже мучить (смерд) смерда без княжа слова".
Під „княжим словом" дослідувач шукає вказівку на особистий суд князя. Зокрема Юшков ставить негайно питання: „Невже не можна „улучити" на Білоозері нікого без княжа слова — князя. Святослава, що сидів у Чернигові"? Але я в свою чергу спитаю, чи можна припустити це й в тому випадкові, коли смерди з'являються тільки часткою населення, до цього далеко не такого привілегірованого, як це видко з даних самого Юшкова. Але помилкове перш за все саме розуміння виразу „княже слово". Юшков шукає тут проти ставлення особистого суду князя, суду осіб, князем на те уповноважених. „Княже слово князя Святослава" додає він. В цьому розумінні суд Яна не єсть „княже слово", і навіть виходить, що Ян зробив незаконно. Але задля самого цього протиставлення жодних даних ми не знаходимо, і я не гадаю, щоб такі дані могли бути дослідувачем приставлені. Навпаки, вся концепція суду Руської Правди говорить за те, що всякий суд княжого тиуна чи іншої особи, князем на те уповноваженої, єсть „княжий суд" і його вирок — „княже слово". В даному літописному оповіданні таким самим „княжим словом" був і суд Яна.
Тлумачення „княжого слова", яко особистого суду князя, з'являється цілком самовільним і приводить до зовсім несталого тлумачення вказання 89-й ст. Руської Правди". Дійсно, коли під князівським словом розуміється особистий суд князя, то треба вважати, що саму статтю скеровано проти незаконного суду князівських тиунів. Але за для правильного розуміння змісту статті необхідно пам'ятати характер стародавньо-руського права. Роля судді в цьому суді цілком пасивна — він тілько виносить присуд, (вирок) виголошує „княже слово"; сторони самі доводять свою правдивість і самі ж після винесення вироку
