В'являється через те штучною уява, що висовується деякими істориками (напр., Романовим, Юшковим), ніби смерди тільки одна спеціяльна категорія сільського населення, що стоїть в якихсь особливих відношеннях до князя. Власне кажучи, саме припущення викликано, гадається, в значній мірі тим, що вказані дослідувачі бачили в смердах соціяльну категорію особисто невільних і виходили з неможливости визнання невільними всього сільського населення. Для нас здається, що міркування, які висловлені вище, в доситній мірі спростовують останнє положення. Навпаки, саме виявлений нами характер залежности смерда говорить за те, що вона повинна була розповсюджуватись дійсно на все вільне сільське населення. І всі інші свідчення джерел, що наводилися дослідувачами питання про смердів, знаходять належне тлумачення в даному нами зрозумінні інституту.
Почну з оповідання літописця про Вітічівський з'їзд 1110 р.
Літопис говорить про пред'явлення Ростіславом вимог „а холопь. наши и смерды выданта". Чи могли б князі доправити таким чином смердів врівні з холопами, коли б вони не були особисто залежними від нього? Мені здається, що наведене місце літопису не вносить нічого нового проти розібраної нами статті Руської Правди. Вказаний мотив господарчого зацікавлення в першому та в другому випадкові поставив смерда поруч з холопом. Істота діла в'являється в такому вигляді. Воююча сторона займає смердів, т. б. руйнує землю супротивника, позбавляє супротивника прибутків, і, з другого боку, заселяючи своє князів'я, підіймає прибутковість своєї землі. І відціля природньо виникає, поруч з вимогою повернення холопів власникові князеві, вимога повернення смердів в „землю" князя.
Ще більш визначені вказівки на наявність якихось спеціяльних відношень sui generis проміж князем та смердами вбачають в оповіданні Літопису під 1071 роком про прихід Яна Вишатича до Білоозера. До Яна доходять скарги за насильства, які чинять два волхви; останній починає із з'ясовання, „чья еста смерда", а після цього подає вимогу про видання їх йому для суду, „яко смерда єста моего князя". З цього робиться висновок, що Янові потрібне було посилання на смердівство волхвів, яко на їх особисту залежність від свойого князя, щоб підсилити свою вимогу про видавання волхвів. Правда, в свій час Сергієвичем було висловлено припущення (в звязку з його загальним поширеним тлумаченням слова смерд), що в данному разі посягання на смердівство означало посягання на підданство князеві. Це тлумачення було спростовано А. Е. Пресняковим, який вказав, що для відношення підданства історичні пам'ятники доби вживають термін „люди", а не „смерди".
При формальній правильності цього перечення мені все ж здається що, коли тільки відкинути термінологічне ототожнення смерда з підданим, Сергієвич стоїть ближче до змісту джерела. Згадаємо конкретні обставини. Білозерська земля в цілому тягнула до Переяслівської землі. Як видко, за часів княжіння Святослава в Чернигові невелика частина цієї землі з'явилась у підлеглості князеві Чернигівському, яким і надісланий був Ян „дань емлющу". При таких умовах питання про те,
„чья еста смерда", визначав „на чьей земле сидите" (на землі, що тягне до князя Святослава, або на землі, підлеглій Переяславу) і відціля до якого князя тягнете судом „по земле и воде", т. б. врешті тут все ж територіяльна ознака підсудности. Я згоден, що термін смерд не має спеціяльного політичного змісту, але гадаю, що в даному разі просто соціяльне значіння терміну збігалося з політичним і його покривало.
