Ця шкода й підлягає відшкодуванню в порядкові 13 ст. третьої редакції шляхом виплати 5-ти гривен, що встановлюється цією статтею, і в цьому розумінні цілком з'ясоване зрівнання цієї плати за вбивство смерда з платою за вбивство холопа.
Така, треба гадати, суть й другої статті, що на неї вказують дослідувачі, — 8-ої статті другої ред. Руської Правди : „а за княжь конь, иже той с пятном три гривнѣ; а за смерѣи двѣ гривнѣ". І тут виникало питання: через що поруч з князівським конем названо тільки коня смерда? Ми знову дамо ту ж таки відповідь. Друга редакція — редакція князівського права. Поруч з князівським конем цікавить її саме смердів кінь через те, що смердове господарство входить до складу господарства князя й нанесена йому втрата, відбиваючись на його платіжоздатності, приносять шкоду господарству князя. Інтереси останнього охороняються цією статтею, як і всіма іншими статтями другої редакції.
Нарешті, вертаюсь до змісту першого перечення, зазначеного нами спочатку, до складу другої половини 13-ої статті 3-ої редакції „а за робу шесть гривен". Мова йде тільки про рабу й нічого не кажеться про дружину смерда. З'ясовання цього питання ми знаходимо в міркуваннях, наведених вище. Залежність смерда — це, коли можна так висловитись, залежність його господарства, а не його особи. Через це на особу дружини ця його залежність не розповсюджується. Дружина смерда господарчому обліку з боку пана не підлягає, бо її вбивство не порушує цілковитости господарства смерда, яко чиншової одиниці. Що до неї встановлюється тільки вира (ст. 101). Навпаки, рабиня стоїть у положенні особистої залежности від пана. Вона зобов'язана особистою працею; через це підлягає безпосередньому обліку в панському господарстві.
На цьому ж ґрунті має своє вирішення і ст. 103 просторної редакції Руської Правди про спадкування смердів: „оже смерд оумреть без дети, то заднища князю: оже боудуть у него доцери дома, то дайти честь на ня, аже-ли будуть за мужьями, то не дати части". В тлумаченні цієї статті ми цілком приймаємо читання В. Буданова, що дає найбільш точне зрозуміння тексту. Стаття зводить певне обмеження у порядок (наслідування) спадкування у смердів, виключаючи з права спадкування дочок. І тут цілком зрозуміла мета забезпечити недоторканість господарства смерда, зберігти його яко самостійну господарчу, а разом з тим чиншову одиницю.
Встановлені нами основи зацікавлення князя в особі смерда та в долі його господарства дозволяє нам таким робом схарактеризувати правне становище смерда: смерд особисто вільний, але економічно, за соціяльним своїм становищем залежить від свойого пана, до чого ця залежність торкається не стілько особи смерда, скільки його господарства. У відміну від залежности холопа особистої залежність смерда можна означити яко поземельну, поскільки її об'єктом є господарство смерда, яко певна земельна одиниця[1]). Через це ми й кажемо про скняження землі, т. б. про встановлення певного панування над землею. Скняження землі з'являється найбільш ранньою формою землеволодіння; звичайно, формою початковою і через те найбільш вільною, але разом з тим і найбільш всеохоплюючою, що розповсюджується на всю територію землі — княжіння, на все населення, що сидить на ній.
- ↑ Це право на господарство смерда виступає в найбільш чистому вигляді в положенні „но задниця князю".
