бере кавалок хліба й рано виходить в поле. Тимчасом жінка робить порядок в хаті, розкладає огонь, приносить води й варить обід, обходить при тім дріб, свині й що є коло хати. Як обід готовий, несе чоловікові в поле коло 10-11 годин і лишається там аж до вечора. Як сонце над захід звертає, спішить господиня до хати, варить вечерю, котра звичайно складається з борщу й кулеші або якої іншої пісної страви (бо м'ясо вариться лиш на велике свято два, три рази до року) і обходить те саме, що з ранку, господарство. Крім того пере, шиє, сама білить і маже хату. Як має маленьку дитину при грудях, то бере її з собою, коли несе обід в поле, і, приміром в коломийських сторонах, можна дуже часто бачити селянку, що несе в одній руці горнець, а в другій дитину, котру в жнива кладе під сніп, а сама жне до вечора. Більші діти лишає найчастіше самі дома, що буває нераз причиною многих нещасливих випадків. Скоро однак дитина настільки підтягається, що може бути в чімнебудь помічна, то зараз висилають її в поле товар пасти. Старші роблять разом з родичами; коли не зароблять на чужих нивах за сніп, ідуть на службу, або до фабрик та копалень на роботу, що однак в нашім краю рідко трапляється.
„Державні права запевняють селянці власність маєтку. Маєток по родичах спадає на діти по рівній части, і як дійде до повнолітства дівчина чи хлопець, може з цим маєтком зробити що хоче. Коли дівчина віддається і замужем умре, а муж жениться другий раз, то її маєток спадає лише на її дітей. Коли муж умирає і лишає маєток, то вдова, якщо не виходить заміж, має право доживоття. Мимо того селяни часто не зважають на ті права та інші приписи згори. І так, коли вдова не виходить заміж і після закона повинна б мати право до смерти удержуватися з маєтку мужа, селяни на це не звертають уваги й женуть її до свого роду"…
„В старих піснях і весільних обрядах добачаємо сліди дуже давного суспільного ладу, де жінка грала лиш під-
3
