Русинки; для іншоі жінки нема у д. Г. Ц. ніякого місця, інша вже не може бути ані Русинкою, ані пожиточним членом громади.
Автор признає, що він за поступом. Найсильнійшій і найліпшій документ того поступу він бачить в »Товаришках« д-ки О. Пчілки. Автор в тій повісти бачить »поступ ясний від початку до кінця,« хоч сам кілька стрічок висше назвав йійі »ранішним півсонєм«, »полусьвідомими рожевими мріями.« Не знаю, як д. Пчілка прийме такий комплємент, здає ся нам тілько, що поступ змальований в »Товаришках« як раз не зовсім підходить під програму д. Г. Ц.; бо-ж Любка в повісти ані матерею не стає, ані до церкви не липне, а тілько займає місце в горожаньскій службі.
Дальше довідуєм ся, що критик є також горячим сторонником реалізму, а робить закиди цілком не в тім змисьлі, і приписуючи жінкам потребу знаня всеі історіі і всеі літератури, сам путає ся в йійі найновійшім напрямі. Не дивно одже, що і розбір »жіночого альманаха« не з реальноі, а не знати властиво з якоі точки погляду виходить. Реалізм опертий на природно-розумових підставах, се після него не реалізм, а натуралізм, як би дійсно могло щось бути реального без природних и розумових причин. В представленю дійстних обставин суспільного житя, давнійших і теперішніх форм єго ладу — не видить критик »програми,« наколи нам здає ся, що куда ідуть усі условя житя, туда треба іти, — «се і наша програма;» здає ся ясна, та лиш критик йійі не добачає. Непонявши сеи думки, не дивота, що приходить він до пересьвідченя, що буцім то кождий пильнійшій розбір теперішних обставин з критичного становиска веде до якогось »невгомонного перевороту, все руйнуючоі сили, котра, поки що постановить, мусить все зруйнувати передше.« Тою консеквенцією думки доходить він аж до того, що на стороні 288. страшить на-
