Був собі чоловік да жунка, да нічого в йіх не було, тульки одно телятко. Ото воно́ так жило, як слід, а то якось щось воно й спортилося. Був у йіх стожок сіна; то це чоловік пудкине, то воно й ззість . . . . . . . Той чоловік увуйшов снідать, да й каже: «Жунко! Що мені робить оцьому теляті; що вже скульки сіна було, да й пойіло. Чи його зарізать, чи що?» — «Ні, каже: облупи, да на улицю випусти, нехай иде, живе.» — Вун облупив да й пустив.
Иде, да й иде теє теля, аж бежить кабан, дай каже: «Куди идеш, луплене теля?» — «Світ за очима, а смерть за плечима; ходім за товариша». — Дак кабан каже: «Ходім». Идуть да идуть, бежить баран, да й каже: «Куди йдеш, луплене теля? — «Світ за очима, а смерть за плечима; ходім за товариша.» — «Ходім.» — Идуть, да идуть, бежить селех, да й каже: «Куди йдешъ, луплене теля?» — «Світ за очима, смерть за плечима; ходім за товариша.» — Идуть да й идуть, аж бежить півень: «Куди йдеш, луплене теля?» «Світ за очима, смерть за плечима; ходім за товариша.»
От, идуть, да йдуть собі, аж така хуртовина! Постали, да й радяцьця. Кабан каже: «я побежу в болото, да в мух уриюсь». А баран каже: «Я полечу на вербу, одно крило простелю, а одним зукриюсь». Селех каже: «я полечу на вербу, одно крило простелю, а одним укриюсь». Півень каже: »Й я полечу на вербу, одно крило постелю, а одним укриюсь». А теля стало, каля, да й каля, да й каля. Да таку купу накаляло здорову, як хата. Да зробило хату собі з калу; изробило сінці и комору, прикомурок… там усячина є: жито, и мука, усе, — и піч изробило собі в хаті. Пішло дровець назбирало, да протопило хату, да й лягло на печі.
