його комар и укусив за хвіст, а він так хвостом и повернув; кіт же думав, що то миш, та туди… Кабан злякавсь його, та начав утікать; пан-Коцький злякавсь кабана, скочивъ на те дерево, де медвідь седів; медвідь як побачить, що кіт лізе до його, начав вище лізти по дереві — та до такого доліз, що и дерево не здержало — так він до долу упав; вовк побачив, що таке робицьця з ними — так подрав, що тилки видно; а заіць тоді-ж забіг чор-зна-куди… А послі посходились, тай кажуть: «От, який малий, та чуть-чуть нас усіх не пойів!»
У лісі да жила лисиця, а пиля того ліса да жив собі чоловік! у того чоловіка да був кіт, — він колись добре мишей ловив, а далі, як осліп, дак и перестав; а хозяін його жаловав: він нехотів його убивать, да завіз його в ліс, да там и покинув. Коли — йде лисица, да й каже: «Здоров був, Котохвей Матвіічъ! а чого ти пришов?» От, він и каже: — «А, що-ж кажє, мене да мий хозяін любив, покіль я бачивъ, а як я перестав бачить, дак и перестав и мишей ловить, — а колись здорово ловив, — дак він пожалів мене вбить, дай одвіз в ліс, — мені тепер и прийшлось пропадать.» — А лисиця дай каже: «Стережи мене, Котохвей Матвіічъ! дак я тебе буду хлібом годувать.» От, він й каже: — «Добре, сестричко-лисичко!» — Вона йому построіла котовку и городець чималий дала.
От, одного дня, дай приходить заіць, да у ту капусточку — хрим-хрим! А кіт в вікно, да на зайця, — да хвіст задрав, да —
