victoria redierunt, quod et iterum prospere fecerunt, at Mehmet Gereium ipsum (quod unam eorum plalangem dolo excindi fecerat) trucidarunt, ac servatis ordinibus, inter continuos cum Tartaris conflictus, ad prorpia remearunt, ita ut Turcarum imperator de violatione pactorum cum rege per legatum expostulare debuerit. Quocirca Koniecpolscius, iam tunc palatinus Sendomiriensis, militiae regni praefectus, collecto exercitu auxilisque a proceribus petitis, ad eosdem, versus Kryłow stativa agentes, triginta millia numerum complentes, castra movit. Et quia moniti arma ponere recusarunt, proelio eos aggressus, ad lacum Kurukow et silvestria loca recedere compulit, ubi, post sanguinolentas castrorum oppugnationes, caedesque multorum ex parte utraque, coram regiis delegatis subjectionem jurarunt, tum quod in ditiones Turcarum amplius excurrere non audebunt, sola auctione stipendiorum contenti, jurejurando sese abstrinxerunt.
Tartari partem exercitus nostri, pro excubiis in Ukraina stantem, nihil opinantem, adversi conspiratione cum cosaccis inita, disjecerunt, victoriae impetu in alias cohortes, proximis Russiae et
можцями вернулися додому; їм пощастило і вдруге зробити такий похід; а самого Гірея (за те, що він хитрощами знищив один з їхніх загонів) вони забили; стрійною лавою, безперестанно бючись з татарами, вони повернулися на батьківщину; отже турецький султан мусів через посланника домагатися, нехай його за порушення умови з королем завдоволено буде. Тому Конецпольський, що був тоді вже за Сендомирського воєводу й стояв на чолі королівського війська, зібравши військо та здобувши допомогу («помічні загони») від магнатів, рушив проти козаків, які стояли тоді кошем біля Крилова, у кількості 30.000 душ. А через те, що його пропозицію здатися, вони одкинули, він напав на них та примусив відступити до Курукова озера та лісистої околиці, де, після кривавих приступів на кіш та великої загибели з обох боків, козаки перед королівськими посланцями поклялися в покорі та, завдовольнившися самісіньким побільшенням платні, звязали себе клятвою не вдиратися більше в турецькі володіння.
Татари, змовившися з козаками, розігнали частину нашого війська, що стала сторожею на Вкраїні, не сподіваючися ніякої біди; запалені своєю перемогою вони нараз вдарили і на инші загони, що стояли зимним постоєм
