Був у найвищій мірі здивований і — розброєний. Тінь твердости зовсім щезла довкруги його уст. Велике зацікавлення сею молодою дівчиною, що так основно ріжнилася від усіх жінок в його гаремі, перемогло в нім усі иньші почування. Пустив знов її руки і почав поводитися як супроти дівчини з найповажніщого дому.
— „Де тебе виховували?“ — запитав.
— „Вдома і два роки в Криму.“
— „Чи ти, о Хуррем, знаєш, чого домагаєшся?“
Мовчала.
В тій хвилі чула, що звела першу боротьбу з могутним Падишахом, з десятим і найбільшим султаном Османів — і що тепер наступить кристалізування їх взаємин. Інстинктом відчула, що се кристалізування не сміє поступати скоро, коли має бути трівке. Глибоко відчувала, що се не остання розмова з султаном.
А молодий Сулейман почав якимсь мягким розмріяним тоном:
— „У старих книгах написано, що були могутні султанки, які по завзятих боях брали в підданство султанів. Але ти, о Хуррем, хотілаб мене взяти в підданство зовсім без бою!…“
— „Без бою неможливо нікого взяти в підданство,“ відповіла.
Довшу хвилю вдивлявся в її молоде, інтеліґентне личко. Потому сказав:
— „Так, маєш слушність. Чи ти може — не виграла вже бою?…“
Не відповіла.
Він приступив до вікна і схопив кілька разів запашного воздуху, як ранений.
Вона жіночим інстинктом відчула, що доволі глибоко загнала йому в нутро солодку, але затроєну стрілу першого вражіння симпатії і любови. І відчувала, що він зараз спробує виривати з серця ту стрілу.
Молодий Сулейман задумано вдивлявся в ясну ніч. Нараз став близько перед нею і запитав:
— „Чи можна більше разів любити в життю?“
— „Я молода й недосвідчена в тім“, відповіла. „Але я не-
87