тільки ними. Вроджена їй веселість немов говорила до неї: „Ти даш собі всюди раду.“
Але як день почав умирати в улицях Царгороду, закрався неспокій і в серце Насті. Зразу щемів у нім тихо, мов дрожання маленької рани. Потому щораз дуще і дуще. Вже тьохкало серденько в груди. З початку мов цвіркун в житі — вривано, незначно. Нарешті розтьохкалося, як соловейко в калині, в саді над Липою.
Вже сумерк почав тихо блукати в улицях Стамбулу. Муєззіни кінчили співати пятий азан на вежах струнких мінаретів, як надійшли Вірменин з Ґенуенцем. Були задоволені зі своєї прогульки по місті. Вірменин шепнув щось Ібрагімови і той також повеселійшав.
Звернувся до дівчат і сказав:
— „Ходіть! Маємо вже нічліг біля Авретбазару“.
Рушили.
Єврейка Кляра, що йшла коло Настуні, шепнула до неї:
— „Мати-мемо завтра богатих купців.“
— „Та що з того?“
— „Як то? що з того? Все лучше попасти в богатший дім, ніж в убогий.“
— „А звідки знаєш, що так буде?“
— „Як то, відки? Ти гадаєш, що вони вернулиб такі задоволені, якби не підкупили слуг якогось богатого дому, котрі завтра купуватимуть невольниць? Но, я їх дуже добре знаю! А не забудеш за мене, як тобі буде лучше, ніж мені?“
— „Ні. Але й ти не забувай!“
— „А чи я тебе забувала в Криму?“
— „Ні, ні. Я тобі дійсно вдячна!“ казала Настуня до Кляри. Та розмова трохи успокоїла її.
Вже зовсім було темно, як їх власники запровадили їх у великі сіни якогось заїздного дому, що стояв при самій жіночій торговиці. Спокійно, як овечки зайшли туди дівчата. Незабаром розковано їх і розміщено у великих кімнатах. Для котрих не стало місця, тих приміщено в сінях, на сіні. Всі одержали воду до митя, харч і свіже білля.
Їсти майже нічого не могли. Але з приємністю милися по довгій дорозі. І поклалися спати, кожда зітхнувши до Бога.
71