тебе читати й писати по свому та може своїх рахунків і спробують продати як служницю до гарему якогось могутнього баші або дефтердара, що має ласку в хана.“
— „На щож їм сього?“
— „Аби мати через тебе знакомства і поміч в ріжних справах.“
— „А щож служниця може зробити?“
— „Як де, як котра, як коли. Неодно вишпіонувати можна. Ті хитрі Ґенуенці вже все обміркували.“
— „А до якої школи призначили тебе?“
— „Мене до зовсім інакшої. Гарних дівчат призначують вони до гаремів своїх богатих панів і вельмож та відповідно кормлять і виховують. Ти бачила, кілько харчів принесли мені?“
— „Бачила. Дуже багато.“
— „І я все мусіла зїсти. Бо якби не зїла, то знов дісталаб кільканайцять батогів, хоч я вже така збита, що сидіти не можу.“
— „За що?“
— „За непослух, кажу. От мене висікли за таке. Приїхав з Трапезунту якийсь старий баша, що хотів вибрати собі між дівчатами нашого пана, — чи панів, бо вони спілку мають, — якусь гарну дівчину до гарему. Привели мене, гарно одягнену й наказали мені, виконати при нім усе, чого мене вчили в моїй школі.“
— „А чогож тебе вчили в твоїй школі?“
— „Се не така школа, як ти думаєш. — В тій школі де я була, мало вчать, але основно. Вчась їсти, танцювати їх танці й інакше поводитися супроти старих а інакше супроти молодих.“
— „Якже?“
Молода Ляшка Ванда троха засоромилась. Але сказала:
— „Як приїде молодий, що хоче купити дівчину, то вона має заховуватися дуже несміло, спускати очі вниз, закривати їх стидливо руками і так заінтересувати його.“
— „А старого як?“
— „Старого зовсім інакше. Йому має дивитись просто
38