Йому шибнуло в думці одно-одиноке слово: „Місафір!“ І він запитав:
— А що саме?
— Я взялаб малого Селіма на руки й опустилаби твою палату, столицю і державу. І не взялаб я з собою ні одної прикраси, яку ти мені подарував: ні діямеду з перел, ні перстеня з брилянтом, ні синих туркусів, ні одягу з шовку, ні грошей!
— І з чого ти жилаб у дорозі та ще з дитиною? запитав.
Задріжала. Бо сподівалася, що запитає, яким правом забралаб йому сина. Але зараз успокоїлася. Бо се його питання було для неї доказом, що він більше любить її, ніж дитину. Спокійно оповідала далі, мов казку дитині:
— А з чого жиють убогі жінки з дітьми? Я варилаб їсти хорим в тімарханах і чужинцям в каравансераях, я пралаб білизну в великих гамамах[1].
Перервав сильно занепокоєний на саму думку, що ся жінка моглаб утечи з його палати й на небувалий сором йому, як його законна жінка, заробляти таким чином на життя своє і його сина!… По хвилі запитав:
— Чи ти думаєш, що мої люде не знайшлиб тебе і не привелиб сюди, заки сонце другий раз зайшлоби на небі?
— О, се ще не таке певне! Я нікому не призналасяб, що я жінка Султана, пана трох частей світа. Скажи, чи хтось так легко догадавсяб, що робітниця в лазні може бути жінкою султана?
Подумав і відповів:
— Дійсно, нелегко.
Спокійно оповідала далі, мов казку дитині:
— І так працюючи, ішлаб я все на північ, чужими краями, аж поки не дійшлаб до рідного дому.
Не міг погодитися з думкою, щоби щось подібне могло статися проти його волі і сказав:
— Нелегко булоб людям догадатися, що ти султанська жінка. Але нелегко булоб і тобі втечи переді мною!
— Скажім, що твоїм людям навіть удалосяб зловити мене в дорозі. То що ж ти зробивби мені?
- ↑ Гамам — лазня.
201