— „Мудрий муфті Кемаль Пашасаде розумів під тим, що всякі заміри має внутрі людина. Але навіть зі слів її, які виходять наверх, мов пара з горшка, не можна пізнати її нутра.“
— „Мудрий муфті Кемаль Пашасаде сказав „птиця“ — замість „звірюка“, як говориться у приповідці.“
— „Бо не хотів дразнити Падишаха навіть словом, яке протиставив натурі Хуррем.“
— „І розумно зробив муфті Пашасаде, бо сказано: „Навіть як маєш муравля ворогом, то все таки будь обережний.“
— „А що відповів султан?“
— „Султан відповів те, що такий як він султан повинен був відповісти: Я знаю — сказав — що говорять старі мудрці про людей. Бо вчив мене старий муфті Алі-Джемалі, який був уже муфті за діда мого Баязеда і справував той високий уряд за весь час правління батька мого, Селіма, — нехай Аллаг простить всім тром! Але ні старий Алі Джемалі, ні ніхто инший зі старих мудрців не говорив з хатуною Хуррем і не бачив її…“
— „А що на се відповіли учені улєми?“
— „Учені улєми мовчали довго, дуже довго. І не перервав їх мовчанки великий Сулейман. Нарешті промовив мудрий муфті Кемаль Пашасаде.“
— „І щож промовив мудрий муфті Кемаль Пашасаде?“
— „Мудрий муфті Кемаль Пашасаде отворив серце й уста і промовив так: Ти правильно сказав нам, що рільник є на те, щоб орав і засівав землю, коваль на те, щоб підкував коня, котрого приведуть до нього, жовнір на те, щоб боровся і погиб коли треба, моряк на те, щоби пливав по морю, а учений на те, щоб висказував свої думки на основі своєї вчености й ума свого. Бо в тім вартість і ціна кождого з них. І ми скажемо тобі по совісти своїй і умінню свому: Прегарна хатун Хуррем має ум високий і душу, що так уміє лучити святі думки Корану зі своїми думками, як лучить великий будівничий Сінан благородні мармори з червоним порфіром. Та яке серце має велика Хатун Хуррем, отверте чи скрите, лагідне чи остре, — сього ми не знаємо.
— „Але я знаю,“ перервав султан. „Вона має добре серце і тому має радість в очах і в обличчу!“
152