З ПАНОМ ТРЬОХ ЧАСТЕЙ СВІТА.
„Вислід кождої боротьби непевний...
Длятого в жаднім положенню не трать надії, що виграєш."
До краю збентежена несподіваним знакомством з найвищою особою на всім Сході, вертала Настя до своєї службової кімнатки. По дорозі мов крізь мряку запримічувала, як низенько кланялись їй ті самі слуги і навіть достойники гарему, які передтим не звертали на неї ніякої уваги, навіть наказуючи їй щось — так, якби говорили „вйо“ до коняки....
Відповідала на низенькі поклони, але майже незначно, бо ще в своїм почуванню ізза напрзоної зміни свого становища не могла мати певносте, чи ті поклони не — кпини, не глум і не шутка гаремової служби, — хоч розум говорив їй, що ні.
Весь час, як ішла коридорами гаремліку, мала вражіння, що весь гарем не спить — і «є спав сеї ночи ні хвилинки. Раз-у-раз ніби припадково відхилялися котари й занавіси кімнат і будуарів по обох боках коридорів та виглядали з них сильно зацікавлені облитчча то її товаришок-невольниць, то одалісок у дорогих шатах, то навіть жінок султанських. Останнім кланялася по припису як передтим. Чула на собі погляди їх здивованих очей — то повні цікавости й зависти, то навіть нетаєної ненависти... І чула, як горячка підходила їй до очей. І чула роздразнення в кождім нерві. А передовсім — збентеження. Не знала, як іти, що робити з власними руками, як держати голову. Так ішла мов між двома рядами огнів і різок. На силу здержувала слези в очах.
{{{pagenum}}}
