— „Бо інакше буде дуже зле“ — сказали їй торговці, щоб залякати й иньших.
Нещасна жертва, памятаючи попередні знущання, зараз піднесла голову й почала крізь сльози кидати огнисті погляди та живо рухатися так — як її вчили. За годину їхала в критій колясі зі старим трупом до пристані, як його власність.
Настуня з жалем пращала очима свою землячку, бо сама не знала, що з нею буде завтра.
— „Бідна Ванда Вєлєжинська вже має чоловіка," шепнула Настуня до своєї товаришки Кляри. Та не відповіла ні словечка, така була стурбована.
Кляру призначили в оден ряд з Настунею — невідомо, куди...
Ґенуенець, Ібрагім і Вірменин ходили по огороді й над чимсь радили. Невольниці з запертим віддихом слідили з вікон кождий їх рух, кождий вираз їх облич. Знали, що ті торговці рішають тепер про їх долю, але не знали, що рішать.
Ще того вечера повідомили їх, що завтра рано повезуть на продаж цілу школу. Куди, не сказав ніхто. Але всі додумувалися, що морем і правдоподібно в Царгород, бо там найбільший попит. Сам Ібрагім повезе їх, оповідали. Все одн — опиняться на авретбазарі[1]. Се знали.
Настуня не спала майже цілу ніч. Не спали й її товаришки. Споминали минувшість, вгадували будучність.
Раннім ранком принесли їм гарні одяги й наказали старанно одягнутися. Недовго тревало — і цілу школу рядами поведено до пристані та човнами перевезено на велику галеру. Доглядав їх чемно старий Ібрагім і то разом з Вірменином. Настуня згадала перші хвилі свого полону. Оба були ласкаві для своїх жертв. Очевидно, не знали ще, де котра з них попаде і чи не пригодиться коли в життю. З обома торговцями їхав також брат Генуенця.
Галера довго стояла. Мабуть ждала ще на когось. Рушила щойно під вечір.
Настуня з жалем подивилася на місто й будівлю, де пережила стільки нових для неї думок, мрій і почувань.
60
- ↑ Авретбазар — Жіноча торговиця (на котрій продавали иевольниць).
