ляться, з кождим, чи наш чи Поляк, чи Мадяр, чи Німець чи Турок. Аж дивно.
— А шанували вони вас, мамо, по дорозі?
— Шанували, доню, що правда. Ліпші були, ніж свої нераз бувають. Ніякого зла вони мені не заподіяли, все, що було потрібне, я мала. Тільки раз таки доброго страху наїлася я через них. А було то так: Як уже переїхали ми великі рівнини угорські і вїхали у краї, де твій чоловік царствує, — то кажеш, він добрий?
— Дуже добрий, мамо: І розумний і справедливий і нічого мені не відмовляє. Ліпший вже не може бути.
— Нехай йому Бог здоровля дасть! Шкода лиш, що не християнин, — зітхнула. Отож як ми вже вїхали в його царство, то побачила я турецьке войсько з кривими шаблями і такий мене страх зняв, що ну! Оттут, гадаю, лиш голову зрубають тай по всьому. Хіба на другім світі побачимось. А й Жидам, — видко було, — трохи тряслися руки, як їх вози Турки оглядали. Щось вони там їм давали і якось пустили нас далі. Ну, і знов їдемо. Рівнина така, що куди хочеш дивися. А Жиди по пару днях кажуть, що до Дунаю вже не далеко. Серце в мені стиснулося, бо то велика вода, не даром про неї у піснях співають.
— А знаєте, мамо, ви вже бачили Дунай, а я ще не бачила. Бо я з иньшого боку сюди приїхала. Через море.
— Та море ще більше як Дунай. Усячину Бог сотворив на тім світі, а всьо чоловік перейде іпо Божій волі. Отож доїхали ми до того Дунаю. Ріка то ріка, доню! Тай де тої води тілько набереться, гадаю, що так пливе і пливе, лиш синіє, а другий беріг ледви мерехтить. Гей, гей! А то ще за тою водою кавалок до тебе, кажуть. А як дунайським берегом поїхали ми довший час, бачу, — місто. Замок такий на білих скалах підноситься вгору, що хіба птах туди годен долетіти проти волі тих, що в тім замку старшують. А Жиди кажуть, що там сидить турецький намісник, ніби заступник твого чоловіка. Таки так кажуть: „Видите, кажуть, у тім замку сидить заступник чоловіка вашої доньки“ А я собі гадаю: „Аби я того заступника тоді на сім світі побачила, як свого небіщика мужа, а твого покійного тата, царство йому небесне!"... Але нічого не обзиваюся. Нехай говорять, що хочуть, гадаю. Та
{{{pagenum}}}
