значена для тебе. По боках будуть подвійні ґалєрії з худжрами, в яких люде укривати будуть золото і срібло й дороге каміння, а яких не рушить навіть султан! Бо все те буде під опікою Аллага!
— А маєш уже будівничого? — питав напів шуткуючи, бо знав, що часто любить говорити з будівничим Сінаном.
— Будівничого маю, але ще не маю грошей, тільки думку. Тай тої я не скінчила.
— Кінчи; вона дуже цікава.
— Так буде в середині. А зверха буде ще краще, бо я з тобою хочу там лежати по смерти...
Великий султан спустив побожно очі й поцілував подругу, А вона одушевлена мріла-будувала:
— Вся площа під мошею буде поділена на три чотирокутники. Середний меджід[1] я вже описала. Перед ним буде передсінок. А за ним буде огород Аллага, де людські ростиникости спочиватимуть аж до судного дня коли кожде тіло стане свіжим квітом у великім воскресенню Божім. І там ми обоє спічнемо на віки. А над цілим храмом скажу збудувати чотири мінарети високі аж до неба. І забезпечу їх освітлення у святі ночі місяця Рамазану[2].
Був гордий з такої жінки.
І так захопився її мрією, що сказав:
— На таку будову варта дати шістьсот тисяч дукатів.
Тільки чи не буде за мало?
— Може й замало. Бо я думаю ще про малу мошею мого імени. Вона буде скромна і дешева, з одним мінаретом. А стане на місци, де мене купили як невольницю до твого гарему. Тільки коло неї хочу збудувати школу для сиріт, кухню для убогих і дім для божевільних.
{{{pagenum}}}
- ↑ Меджід — міппе молитви, по еспанськи „mezquito", з чого перекручено „мошея“.
- ↑ Цю святиню Роксолянн в Царгороді будував Сулейман сім літ і видав на неї сімсот тисяч дукатів. На ті часи — величезна сума. Се найбільша мошея в Царгороді, небагато менша від великанського храму св. Софії.
