... „Ла Іллага іл Аллаг, ва Магомет расул Аллаг!“... Вони молилися до Бога свого за Великого Султана і за державу Османів, по котрій ішов уже „Кісмет" з крівавими руками. І тихо додавали в своїх молитвах:
„Відверни, Боже кров від дому Падишаха!“
А по великих базарах Стамбулу ходили дивні слухи про султанку, яку бачили у коридорах і салях селямліку. І так оповідав собі про се простий народ турецький:
Хотів Агмед-баша украсти дитину султанки Ель Хуррем. І підкупив чорного євнуха Гассана щоб той підсунув сонний напій султанці. І зробив чорний Гассан та недобре діло: підсунув напиток на сон молодій султанці... А як вона заснула, підкрався чорний Гассан з Великим Везиром. І взяли дитину султанки Ель Хуррем.
Але вона зірвалася у сні: І в сні закричала й дитину відобрала. І пішла сонна на скаргу до Султана... У сні ішла...
Йшла коридорами й салями селямліку...
Йшла...
В діядемі з перел, в роскішних шовках, в блискучих фарарах і вся в слезах...
— Уся в слезах?
— Так! Вся в слезах...
— А перед нею несли чорні євнухи малого принца Селіма в біленьких муслинах, в золотій лектиці...
— В золотій лектиці?
— Так! В золотій лектиці.
— За нею йшли білі невольниці гарему, збентежені плачем жінки Падишаха...
— Збентежені плачем?
— Так! Збентежені плачем.
— Йшла просто до салі Великої Ради Дивану.
— А якже знала, куди там іти, коли ще ніколи не була в селямліку?
— Так! Знала дуже добре, бо вело її материнське серце... Бо йшла по справедливість.
— Який-же вирок видав султан Сулейман?
{{{pagenum}}}
