ський, хоч також римо-католик одначе домагався від тої орґанізації римо-кат. молоді, щоб вона обєдналася з православною українською молодю в одну, територіяльну орґанізацію. Коли більшість римо-католиків не хотіла на се пристати, бо уважала себе „польською”, Липинський, хоч був ще тоді молодим хлопцем, твердо став на тім, що хто вродився на Україні, той має бути Українцем і без огляду на те, якої він віри, має обєднатися з иньшими синами тої землі. Прийшло до острого спору і Липинський та його однодумці вийшли з тої орґанізації та прилучилися до української ґімназіяльної громади в Київі. В краківськім університеті належав В. Липинський до Української Академічної Громади і працював над позисканєм для нашого народу тих студентів, що походили з України й були римо-католиками.
Письменницьку працю розпочав В. Липинський маючи літ, 26, а саме в році 1908 у київськім українськім дневнику „Рада” й історичною студією про Данила Братковського, напечатаною в р. 1909 у львівськім „Літературно-Науковім Вістнику”. Вже в тім часі хорував В. Липинський на груди і лічився в Закопанім разом з нашим письменником В. Доманицьким, котрий також походив з Великої України. Доманицький спонукав і заохотив Липинського, щоб розпочав оповіщувати друком історичні матеряли і замітки, які Липинський зібрав ще в часі своїх університетських студій. В тім (1909) році появилася друком перша окрема праця В. Липинського п.з.: „Лицарство на Україні, його участь у життю українського народу на тлі його історії”. Праця та, надзвичайно цікава і цінна, відразу звернула на себе загальну увагу. Се праця не тільки історична, але вона має також велику пропагандистичну вартість: у тій праці, уложеній на основі студій
