Відні (Австро-Угорщина була ще тоді велика й могутна держава, тому треба було Україні мати в ній посла, що добре знав і свою Україну і ту державу, до котрої був призначений як посол та вмів багато иньших річей потрібних послови у великій державі, передовсім чужі мови. У Відні Липинський іменем Українського Гетьманського Уряду обміняв з представниками Німеччини, Болгарії й Туреччини ратифікаційні грамоти Берестейського мира, підписані Гетьманом всієї України й Монархами тих трох держав. Одночасно не міг обміняти ратифікаційних грамот з Австро-Угорщиною тому, бо уряд Австро-Угорщини провадив прихильну Полякам політику і не хотів додержати тайного пункту Берестейського договору у справі нашої Східної Галичини. А Липинський іменем Гетьманського Уряду не видав з рук Гетьманського документу і не приняв австрійського, поки Австрія не згодилася у справі Східної Галичини на те, чого хотів наш Гетьманський Уряд. По довгім опорі австрійського уряду нарешті Австро-Угорщина згодилася виконати і той пункт у справі Східної Галичини. Але тимчасом наше роз'аґітоване руїнниками військо підняло бунт проти Гетьмана — і з Австро-Угорщиною таки не прийшло до обміни готових уже ратифікаційних грамот, бо не було вже Голови нашої Держави, в імени котрої можна було обміняти ті документи. Упав Гетьманський Уряд. Упала й давна Австро-Угорщина.
На Україні настала страшна своїм хаосом петлюрівщина. Але Вячеслав Липинський, хоч знав ціну петлюрівському хаосови, — не покинув відразу своєї служби, щоб не закидали йому, що перестав служити державі, коли иньша струя взяла верх, а не та, котрої він хотів. Липинський виразно зазначив, що він монархіст і гетьманець
