совісним трудом, доказує Вячеслав Липинський старим, культурним, спольщеним родам на Україні, що батьки і прадіди їх проливали колись кров свою в обороні української держави і тим закликає їх потомків, щоб вертали на службу українському народови. Щоб та праця лекше дісталася у спольщені доми на Українській землі, написав її Липинський по польськи так, як колись наш дуже талановитий полєміст, вихований у німецьких університетах Мелетій Смотрицький в р. 1610 видав в обороні нашої східної церкви й народу свій великий твір „Тренос або лямент” — у польській мові, взиваючи наші старі роди, культурні роди, щоб вертали до свого народу. Книжка В. Липинського про „Лицарство на Україні повстала з викладів (лєкцій), які Липинський виголосив наперед устно перед спольщеною шляхтою у трьох містах на Вел. Україні: в Умані, в Київі і в Луцьку. Справді віщим духом предсказав Липинський уже тоді, що коли наші спольщені (і змосковщині) роди на Україні не вернуть до українського народу і не попрацюють щиро над його відродженнєм, то прийде до нової руїни, яка страшенно відібється на всім українскім народі і на тій культурній верстві, котра покинула свій нарід. Праця Липинського не остала без наслідків. Він мав однодумців, котрі почали в Київі видавати „Пшеґльонд Крайови' (в р. 1909) в польській мові, щоб позискувати для української ідеї спольщене на Правобережу лецарство наше. Той орґан прекрасно редагував В. Липинський разом з Богданом Ярошевським.
Витревало віддавався В. Липинський дальше науковим і архівально-історичним студіям: на основі таких студій появився під його редакцією в р. 1912. великий збірник праць „З Історії України”, також по польськи — в тій самій ціли. В тім великім збірнику поя-
