політки, як люде без всякоі національности. На сю стежку потягла іх мішанина в національностях в місті, незнання народа, великоруська школа з некраєвим велилоруським язиком і теоретичність іх пересьвідчення, ще неприложена до якогось доброго, путного діла на практиці.
На дворі було тихо. В саду пахло сьвіжою молодою травою. Узка аллея, обставляна старими акаціями, була похожа на тунель, пробитий в зеленій гущавині дерева і залитий фантастичним зеленуватим сьвітом. Краплі сонця пронизували те зеленувате сяєво і сипались на землю золотими зернами. Роса крапала з листя і блищала на лету іскрами брилянтів.
— Господи, як не хочеть ся міні йти в той банк, сказала Мурашкова; така нудна і некорисна там робота. Лічи, та вилічуй проценти…
— А ти б хотіла отут сидіти під кущами дерев, згорнувши руки, та літати фантазією в емпіреях! сказала Саня; життя нам дане для праці.
— Знаю, добре знаю! сказала Мурашкова; я Грекиня по матери, людина практична; дома роблю, як наймичка. Але я, бачиш, стою за працю, з котроі була б якась користь людям. А то… тілько заробляю на хліб. Маємо дім, маємо клапоть поля і маленький виноградник, а на прохарчування все таки не стає, та сказати правду, я проти самого принципа банків; ми служимо богатим, ситим людям, а не людскости. Ви педагоги — ви якесь годяще діло робите. Але, сказати правду, як ти Саню видержуєш в тій жидівській школі з твоім здоровям? Там же мабуть таке повітря, що й дихати важко, сказала Мурашкова.
— Мушу видержувати, сказала Саня, часом в клясах так смердить цибулею, що в мене аж голова крутить ся. Але що я маю робити? Скінчила я вісім кля-
