З цего високого пункта було видко всю терасу Малого-Фонтана як на долони. Тераса стлалась понад морем на пів верстви, подекуди ніби погнута сугорбами та ярками. Подекуди зеленіли густі кущі та берести, стреміло нарізно розкидане каміння. Береги тераси над морем обривались стрімкими скелями, котрі то оступались од моря то вганялись далеко в море. Куди каміння стреміли далеко од берега в мори, як зруйновані замки. Скеля „капуцин“ висовувалась з води, неначе в мори стояв і справді скаменілий капуцин-чернець, напнутий острим капішоном. Кругом тераси рівною стіною стояли високі, чорні та острі скелі, загинались дугою і доходили до самого моря, закриваючи терасу на південь. Над скелями зеленіли старі акаціі неначе зверху росли старі ліси. Над зеленою полосою з акацій синіло чисте, сине, прозоре як криштал, небо.
Малий-Фонтан найкраще місце в Одесі; там забуваєш про сухі степи, про горячу спеку великого, шумливого, південного города. Сьвіже, морське повітря повіває з моря і згонить лишню спеку. — Гарно, сьвіжо не душно! Неначе несподівано заіхав в край, де цвите весна і повіває тихий, майський вітерець. Тут бувають великі гуляння, тут Одеса одпочиває.
Паннам та паничам не сиділось на одному місци: ім хотілось бігати, грати ся. Саня схопилась з місця і ніби покотилась по східцях з гульбища. Сьлідком за нею пішла Мурашкова. Паничі пішли за паннами. Стежка повила ся понад скелистим берегом, ніби по поли між кущами деревію, материнки та полевих васильків. Важкий дух полевих васильків, чебрецю розлягався в солоноватому повітрі. Вся компанія посідала рядом на камінню, над самими скелистими кручами. Далеко-далеко в море вганяли ся ряди накиданого в неладі каміння;
