зацікавила така нікчемна звістка в ґазеті про матеріяльні справи. Він нагадав ій розмову смирнських та усяких грецких торговельних аґентів, в домі матери, розмову, котра давно обридла для неі.
Мавродін не втерпів і обізвав ся: Кому що, а курці просо!… Комашко зареготав ся просто в очи Целабросови.
— Ов…ва…ва!… Цц… Цмакав Целаброс, читаючи далі ґазету.
— Що там ви начитали таке ласе для вас, що аж цмакаєте? спитав в Целаброса Комашко.
В Мурашковоі на очах виступили сльози…
— Цур вам, із вашою вченою розмовою! крикнула Христина Милашкевичова. Яка нудна ваша розмова! Міні здало ся, що я трафила на якусь нудну професорську лєкцію. Ходім лучше над море гуляти!
— А що, застоялись ваші вольні крильця? Час промяти! Га? з злістю спитав Целаброс. — Як ходім, то й ходіть! Я вчора писав, тай писав аж до півночи, а мисли якось важко і цупко низались. Ходімо, подуріємо близь моря, щоб набрати сьвіжости.
Усі встали з лавок. Панни побігли поперед усіх, перебігли чисту терасу, заставлену стільцями та столами і пішли узонькою доріжкою між купами здорового каміння, похожими на руіни якоісь староі палати. За ними пішли паничі. Доріжка стлалась, як шматок розстеленого полотна до камяннихъ, узоньких сходів. Саня побігла по сходах до гульбища, що стояло на вершочку неширокоі скелі. Гульбище притулилось зверху на скелі, як гриб на пеньку. Панни і паничі посідали на лавках і дивились зверху, як важка Христина Милашкевичова лізла по східцях, обпираючись руками об сірі стіни скель.
