сипує на тисячі блискучих іскорок. Більше за всіх говорив Комашко. Саня слухала й задивлялась на Комашка. Він іі заінтересовав і вона не счулась, як іі мисль приставала до єго мисли, ріднилась з нею якимись потайними духовними стежками як морська піна змішуєть ся з бризками морськоі хвилі.
— Не треба забувати і про украінську літературу, бо література — сила, сказав Комашко.
— Це ви закидаєте про мужицьку літературу та про мужицьку мову? обізвав ся іронічно Фесенко, поглядаючи на Комашка злими очима. В очах єго засьвітилась мстивість. Він дивив ся зпід лоба якось по вовчому на Комашка.
— Еге, про літературу украінську і для народа і для панів, бо ми стоімо за культуру, бо тільки своя література може дати культуру! сказав Комашко.
— Не думаю так! сказав Фесенко. Він насупив брови і гриз спідню губу. Він вже примітив, що Комашко залицяєть ся до Сані, задивляєть ся на неі, хоче відбити від него ті голубі очи, через котрі він не міг заснути тоі ночи до самого свита, примітив, що і Саня ласкавше говорить з Комашком ніж з ним.
— Пане Фесенку! ви читали Дарвіна? несподівано і різко спитала Саня. — Фесенко липнув на неі здивованими і злими очима і хотів сказати, що читав. Але подумавши, що остра і сьмілива Саня почне єго без церемоніі екзаміновати, знехотя одказав: Читав давно, та вже і забув; книжка не серіозно-наукова.
— А Спенсера читали? знов спитала в єго Саня. — Мурашкова тихенько смикнула іі за рукав, але Саня була невгамована: вона не любила Фесенка і хотіла єго доконати.
— Ви читали Спенсера? спитала вона вдруге.
