— Я вже доволі знаю вас і цего не думаю, але міні здаєть ся, що націоналізм — діло давне, старе, що через него виходить тільки колотнеча між народами й державами, крикнула Саня.
— Ні! Не через те. Націоналізм — то вічна форма, в котрій буде з'являтись і рости людське життя на землі; це грядка, де сходять і ростуть самі високі козмополітичні ідеі, але народи вже не змагають ся і не будуть змагатись через те, що вони інчоі національности. Бють ся тепер не народи, а королі дипльомати та ґєнерали.
— Може й так, сказала Саня. Правда, що я демократка — мушу бути демократкою: це міні наказує серце й совість. Але ми, бачите, зросли в го́роді, не знаємо народа. І трудно любити те, чого не знаєм.
— Полюбіть принцип, полюбіть ідею. Майте віру в ту ідею, і ви іі полюбите. Пішов за неі в огонь Ґалілєі. А чи він-же бачив, що земля крутить ся, а сонце стоіть? сказав Комашко.
— Гм… сказала Саня і задумалась.
— Я стою за козмополітичні ідеі, сказав гордо Целаброс. Тільки вони достойні просьвіченого чоловіка, а все інче то нікчемна річ.
— Не забувайте, що козмополітизмом таки часто в нас прикриваєть ся лінивство та апатія, щоб викрутить ся од діла, од праці для свого краю. Знаємо ми такий козмополітизм, що згорне руки тай сидить надувшись, як жаба в болоті, сказав Комашко. Обовязки козмополітів, що до праці вселюдськоі, часто бувають дуже неясні, неомежовані.
Целаброс надув ся. Він і справді любив більше од усего язиком клепати про ліберальні козмополітичні ідеі.
