ви й козмополітка. За це я вас люблю. Для вас нема ні родини, ні народа, ні національности; ви нашого поля ягоди.
— А міні здаєть ся, що вольні крила — крилами, а все таки булоб лучше, якби крила держались народности й національности і не заносили вас дуже далеко од народа та рідного краю, обізвав ся Комашко і скоса глянув на Саню. Саня переглянулась з Мурашковою.
— Це в наш огород, сказала вона і осьміхнулась.
— Так, бачте, прийшло ся до слова, сказав Комашко. Чоловік без національности, як дерево без кореня: воно зачучверіє тай засохне.
— Я поважаю ваш погляд, але знаю, що націоналізм часом провадить до темних прояв, до воєнщини, до бісмарковщини, сказала Саня.
— Як у кого. Не думайте, Олександро Хритоновно, що я встоюю за такий націоналізм. Наш украінський націоналізм — то свобода, прогрес, гуманність: це націоналізм новий, а не старий; він виступає з великою толєрантностю до інчих народів та усякоі віри, стає за маси, за народ. А щоб служити яким способом народови, треба промовляти до него єго ж язиком, бо як-же він нас зрозуміє? — Ви стоіте за народ? спитав Комашко в Сані.
— За народ повинна стати… хоч я про це якось мало думала; але я встоюю і за вічні гуманні ідеі добра, правди, просьвіти. Ці принципи вселюдські і всесьвітні, крикнула Саня; тим-то я й козмополітка.
— А вже-ж всесьвітні. Іх зрозуміє кожний народ, обізвалась Мурашкова.
— Невже ви думаєте, що я держусь інчих принципів, що я йду проти свободи, добра, чести, просьвіти? сказав Комашко. В цих принципах і я козмополіт.
