— Ви любите квітки та музику? Я вгадую ваш смак, сказав він з осьміхом.
— Чом-же не любити квіток або музику, це не дивна річ. Міні здаєть ся, що й ви любите квітки та музику, сказала Саня осьміхаючись.
Фесенко вже давно задивляв ся на Санині голубі очи. На женщину він дивив ся як на квітку, котрою можна погратись та й покинути. Розумна Саня своім дівочим інстинктом зразу постерегла той звірячий огонь в хижих Фесенкових очах. Вона духом почула єго плотяні інстинкти, як уміють постерегати чесні панни з висшим ідеальним потягом з направою до життя висшого ідейного. Але були й панни, що не розуміли й не постерегали цего в Фесенкові і липли до него, як бджоли до меду.
Саня одвернулась од Фесенка і заговорила з Мурашковою.
Розмова стала загальною. Більш за всіх кричав Целаброс, обертаючись з розмовою до Комашка. В той час Фесенко несподівано счез за кущами і перегодя вийшов на терасу, несучи в руках два невеличкі букетики з рож-центифолій та білих лелій. Здавалось, ніби він витяг іх десь з моря або викопав з коліна. Він підступив по театральному до Навроцькоі і подав іі більший букет; другий букетик він подав Мурашковій певно для того тільки, щоб замаскувати свою хіть піддобритись до Навроцькоі. Він одступив ся на ступінь од паннів і став проти Навроцькоі в театральній позі. Комашко насупив брови. В очах Целаброса засьвітив ся дикий огонь: єму здалось, що Фесенко запобігає ласки в Мурашковоі.
— А міні нема букета? обізвалась весела Христина Милашкевичова. Бачте які! про мене удову й забуваєте! Це добрі кавалєри настали тепер на сьвіті.
