за городом, де перепрягають коні. Вся компанія розсипалась попід акаціями, ховаючись в тінь від горячого сонця. Тільки що перепрягли коні і всі почали сідати, як до самого ваґона прилетів фаетон, запряжений парою баских коней. З фаетона проворно вискочив Фесенко, убраний як до вінця. Сьвіжий костюм з шовковоі жовтоватоі чесучі аж лиснів на сонці. Високий циліндер на голові блищав; на пальцях блищав золотий перстень з брилянтом, через плече було перекинуте пальто з шовковою квітчастою підкладкою на іспанський лад, з широкими та білими полосами. Фесенко аж сіяв, вичищений, вимитий, румяний, з закрученими кучерями на висках, з нафарбованими усиками та ґраціозною іспанкою на підборідю. Він причепурив ся так для Сані — Саня єму сподобалась… Поруч з ним сидів Мокрієвський. Цего флєґматичного Мокрієвського Фесенко скрізь тягав за собою, як дурень ступу, для компаніі. Фесенко скочив з фаетона, зробив ґраціозний не поклін, а якийсь реверанс усій компаніі, знявши циліндер і кланяючись головою трохи на бік. Поклін вийшов не до паннів, а до коней. Чорний шнурочок від цвікера ґраціозно загойдав ся на шовковій камізольці. Він вскочив в ваґон і на лету похопливо сунув руку паничам. Комашко та Мавродін з неохотою подали єму руку; вони не любили єго.
— А бодай єму трясьця та різачка! приіхав таки! сказав Мавродін нишком до Комашка.
Ваґон тихо покотив ся по дорозі, сьвіжо политій водою. По обидва боки дороги мигали дачі, що тонули в садах з акацій та абрикозів. Поізд іхав неначе лісом, між двома зеленими стінами. Між акаціями подекуди виглядали білі стіни дач одеських банкерів та аристократів, гарні як цяцька, з легенькими портиками, з ко-
