жреця або древного фільозофа, соваючи ногами. Уклонившись, він подав руки паннам, ледві глянувши на Мурашкову, неначе вперве іі бачив. Одначе єго прибрана повага швидко щезла з єго лиця. Він дрібно та швидко заговорив з паннами:
— Добридень вам, синя стяжко! крикнув він до Сані. Ого! тут є і червона стяжка! сказав він до Мурашковоі.
— Є і синя, є і червона стяжка, є навіть дама без стяжки, весело сказала Христина. А які стяжки ви більше любите, чи сині, чи червоні?
— Не вгадаєте мого смаку, сказав Целаброс, скоса глянувши на червону стяжку на плечі в Мурашковоі.
— Ого-го! та ви такі вередливі! сказала Христина.
— Що це ви звете нас стяжками? Хиба в нас нема ймення? сказала до Целаброса Саня.
— Є і ймення, є! Хто-ж про це не зває?! Вас таки-ж якийсь піп хрестив, сказав Целаброс.
Саня не любила Целаброса за те, що він був трохи неделікатний в словах і говорив часто противне паннам. Різкий на язик, грубоватий, як усі сини півдня, Целаброс часом грубо різав правду в вічи не одним панам.
— А що, поідете на Малий-Фонтан на гулянку? Поіду і я з вами, коли мене не проженете, промовив Целаброс. Ви мене не проженете? спитав він обертаючись до паннів.
— Ні, не проженемо: ми не вдали ся в вас і людей не розгонимо комплєментами, так само різко дала здачі Саня.
Чорні брови Целаброса на одну мить зійшли ся i знов розійшли ся. Він втяг верхню губу і прищикнув ii зубами.
