ліберальна. Киньте старі забобони, хоч годину поговоріть зо мною, хоч одну хвилинку! благав Целаброс і єго очи стали тихі, мягкі, солодкі, як у дитини.
— Не можу, не можу, тихо говорила Мурашкова.
— Киньмо оцю гулянку, ходім над море, будемо гуляти вдвох над морем, напємось щастя, кохання, з морским вітром; наймемо човен, сядемо й попливемо далеко-далеко од людей на море! Упємось поезією моря, поезією серця — на самоті в тиші, поезією без слів, як пісня без слів, благав Целаброс.
— Це…! Он наші знаємі, сказала тихо Мурашкова і пішла до тоі лавки, де сидів Комашко з Мавродіном. Целаброс зостав ся сам.
Незабаром на сквері з'за групи зелених кущів з'явилась висока фіґура Сергія Бородавкина. Рядом з ним йшла єго сестра, Христина Степанова Милашкевичова, така висока, як і іі брат, повна, огрядна з довгобразим румяним лицем. Здавалось, ніби два монументи зійшли з пєдесталя і гуляли по сквері. Рядом з ними йшли чотири немолоді брюнети. Бородавкин таки не втерпів: накликав на гулянку цілу свою дружню компанію залізно-дорожних урядників. На урядниках були багаті убори, на пальцях блищали золоті перстені з брилянтами. І Бородавкин і єго товариші були бліді, заспані. По іх сонних очах було знати, що вони цілу ніченьку пили, гуляли та в карти грали. Бородавкин з сестрою прийшли на збірне місце і поздоровкались з усіма. Брат ніс в руці кошик накритий хусткою, сестра держала в руці чималий узіл завинутий в папір.
— А от і ми! та ще й не з порожними руками! весело промовив Бородавкин.
— Що це таке у руках в вас? спитав Мавродін в Бородавкина, лапаючи рукою кошик.
