буде смачнійше. Знаєте природа… море… сьвіжий воздух, поезія, взяв-би єго дідько! сказав Бородавкин.
Єго гадка усім сподобалась. Усі приіхали до Одеса, щоб побавитись.
— То й поідемо! гукнули всі, навіть панни.
— Збірний пункт буде коло собора, на сквері. Завтра в десятій годині сядемо на трамвай та й махнемо, сказав Бородавкин.
— То й махнемо. А ви поідете? спитав Комашко в Сані Навроцькоі. — Поіду; чом-же не поіхати? сказала вона, як ви поідете тільки з своім кружком; я не люблю, як наіде багато людей, та ще незнаємих.
— Усі, усі, скільки нас тут є, а чужих нікого не буде! крикнув Бородавкин. Усі своі і нікого чужого — ані одного чоловіка.
— Та не кричіть так дуже, та не махайте руками, бо вашу фіґуру видно на ввесь бульвар, сказав до него Комашко.
— Так завтра в десятій годині? знов крикнув Бородавкин, прощаючись і подаючи всім руки; я дам не силую, бо присилувати когось забавлятись трудно… Але сподіваюсь побачити там і вас, дами!
— Добре, добре, сказали панни. Бородавкин потяг ся поміж стільцями, ледві несучи своі важкі широкі плечі та здорову голову в соломяному широкому брилі.
Несподівано схопив ся з моря вітер. Засипляюче море неначе зітхнуло і дихнуло міцними грудьми на берег. Вітер дмухнув на бульвар. Широкі полотнища парусини загойдались над столами та головами публики. Парусина бахкала, рвалась, гойдалась, неначе хотіла зірватись з шнурків. Акаціі зашелестіли, ґазові ріжки замигали. Стрічки на дамах заметлялись. Подекуди позлітали брилі з голов і впали на публику. Публика завору-
