стила очи; вона ніби боялась глянути на його. Якесь важке передчуття стревожило іі душу.
Тим часом знакомі паничів та паннів, взглядівши іх за столом, почали сходитись до стола. Прийшов Фесенко, молодий учитель одноі одеськоі ґімназіі, високий, плечистий, гарний з лиця. Убраний в літній костюм з шовковоі біло-жовтоватоі чесучі, з дорогою елєґантною палочкою в руках, в цвікері в золотих обвідках, він виступав кавалєром, джентільменом. Він скинув циліндер, зручно зняв цвікер і зробив сальонові уклони дамам. При поклоні ґраціозному він схилив свою чорноволосу голову трохи на бік і подавав усім руки, якось по паняньськи. Ціх манєр він набрав ся в сальонах одеських купців, де бував в гостях. Син простого одеського міщанина, він ліз в пани з усеі сили, пер ся між аристократів, шукав з багатирями знаємости і знаходив іі… через своіх учеників. Щоб запобігти ласки в одеських аристократів, він писав частенько до батьків, як вчать ся іх діти, ходив сам в багаті доми, ніби то щоб подати звістку про дітей. Знаємість помаленьку стверджувалась. Декотрі купці просили його заходити до іх в гості. І Фесенко втеребив ся в іх доми. Фесенкова голова була вольна од усяких ідей, окрім тих, які панували в вищих сферах. Він підладжував ся під погляди тих сфер, бо був карієрович; серіозних наукових книжок ніколи в руки не брав. Коли траплялось йому сказати яку нибудь украіньську приказку, то він вимовляв іі на великоруський лад, як деякі наші трошки просьвічені панни, котрі хотять показати, що вони вже зовсім спаніли, і не можуть вимовити по украінськи навіть і одного словця.
На горячому півдні ніхто не носить рукавичок, бо вони од поту на руках зараз стають мокрі. Фесенко но-
