Панни озирнулись. Надя аж кинулась.
— А я заглядів; як ви йшли улицею і повернули сюди в сад. Швидкож ви йдете! Гнав ся, гнав ся, тай не догнав вас. Прудкі ніжки маєте, сказав Целаброс.
Опізнившись на чай до Мурашковоі, Целаброс став за углом одноі улиці і назирав, куди піде гуляти Надя. Він завсігди сьлідкував за нею, куди ступали іі ноги.
Надя почервоніла. Вона невимовно зраділа і іі очи заблищали й заграли. Целаброс задивив ся на іі очи. Він сів на лавці і мовчав.
Саня почала розмову. Вона переговорила своє і замовкла. Ніхто не обізвав ся й словом. Целаброс мовчав, Надя мовчала. Махновська почала розмову, і іі розмова ніби порвалась і до кінця не дійшла.
Саня постерегла, що вона й Махновська тут зайві.
— Ходім, Махновська, маю діло, а ти міні поможеш в тому ділі; діло мале; за одним присідом і зробимо, сказала догадлива Саня і встала з лавки.
Ту Махновська й собі встала, і вони пішли з саду.
Целаброс довгенько мовчав і дивив ся на долину. Мовчала й Надя. І вона дивилась на долину, але нічого не бачила. Іі серце дуже тревожно кидалось: вона чула кожний рух його, чула кожне кидання.
Целаброс поглядав на Мурашкову скоса, крадькома, не повертаючи до неі голови. Він примітив, що іі таки вкривав не той тонкий, делікатний, соромливий румянець, який він примічав попереду. То був румянець першого руху серця. Тепер щоки в Наді, неначе займали ся вогнем, палали.
Целаброс помовчав і знов скоса глянув на Надю. Він знав усі періпетіі дівочого серця, і вмів читати по виду, по румянци, по очах, як по книжці, усі звивки серця, усі ґрадаціі чуття й страсти.
