Целаброс говорив це усе, як кажуть, на вітер: йому було байдуже про ті питання. Він тільки хотів показати перед Мурашковою, що знає сучасні питання і інтересуєть ся ними. Надя йняла йому віри.
Він з наших… подумала Надя Мурашкова.
— Ви думаєте зовсім так, як і я. Економічні принципи повинні мати, по моєму, в житті перше місце, сказала Надя.
— А я цього не розумію, сказала Зоя: по моєму хто торгує, той повинен і гроші собі в кишеню класти.
Целаброс і Надя осьміхнулись. Вони сьміялись з староі Зоі, як з малоі, нічого нетямущоі дитини.
Ця розмова мабуть була для Зоі не дуже інтересна; вона встала й вийшла, щоб подати гостям чай.
— В нас скрізь експльоатація, почав Целаброс. Я давно задумував ся над цим принципом, багато перечитав про це книжок.
— Я з вами згожусь зовсім: хоч би й наші Бесарабські пани… бодай не говорити, сказала Надя; живуть тільки для себе, не дбають ні про школи ні просьвіту мас, ні фільантропіі в іх… Я вже іх знаю. Але, знаєте, є між ними і гарні люде, і я з такими готовий помиритись. Оце я недавно зійшов ся з одним. Він гуманіст, демократ. Заводить велику школу в своєму селі. Я оце недавно йіздив у те село, щоб упорядкувати ту школу, сказав Целаброс.
Він і справді йіздив в село для цього діла, але уся його діяльність була в тім, що він розстановив в школі карти та столи.
— Яким-же язиком будуть вчити в тій молдавській школі? несподівано спитала Целаброса Надя, пригадавши розмову з Комашком про народні школи на Бесарабіі.
