— Гарний, як і його мати була гарна! От-би була пара для моєі Наді, подумала Зоя. Вона й забула про двох смирнських аґєнтів, що балакали коло вікна.
— А! просимо до варення! згадала Зоя, обертаючись до Греків.
Греки встали і несьміливо приступили до стола, неначе школярі; очевидячки ім було якось ніяково перед Европейцями. Целаброс вичистив блюдечка з варенням так, що старим Грекам зосталось тільки по волоському горішку.
— Як-же тепер живе ваша мама? спитала Зоя у Аристіда.
— Держить маленьку крамничку з тютюном і перебиваєть ся сяк-так. Я посилаю ій потроху з свого заробітку, сказав Целаброс.
— І добре робите! Ви добрий син моєі Єлени Кирпі, сказала Зоя.
— І розумний, і красно і поетично говорить, ще й, видно, добрий, подумала Надя.
— Ото й мій батько колись мав крамничку з тютюном в Кишиневі, як усі наші Греки, обізвалась Зоя; але я вийшла заміж. Батько вмер. Мій муж служив урядником і не звелів міні торгувати. Купили ми невеличкий виноградничок та шматок поля під огород тай перебивались сяк-так.
— Продали крамницю, то й добре зробили, сказала Надя. Не знаю, як ви думаєте, а я думаю, що маґазини, крамниці, залізні дороги повинні бути громадським, а не приватним добром, інакше це буде експльоатація одною особою цілоі громади.
— І я так думаю. Я багато читав про це питання, багато думав, гм… багато думав і в цьому пересьвідчив ся, сказав Целаброс.
