з Манею вінчатись. Дом нехай буде за вами, а гроші Манині, і я передам зараз Мані усі векселі, сказав Фесенко і знов склонив ся дуже, дуже звичайно і делікатно. Тон єго мови був солодкий, але енерґічний.
— Нещирий, нечесний чоловік! Я помилилась: він піддурив мене, подумала Навроцька.
Усі в кабинеті стояли і мовчали, і мовчки дивились одно на другого.
— Чого-ж ти мовчиш? гримнула Навроцька на Навроцького.
— Гм… Угу… муркнув Навроцький і здвигнув плечима. Нема чого мині говорити: гроші не моі, а ваші.
Тим часом в гостинній гості ждали. Молода стояла убрана і ридала. Навроцька думала, думала, а потім витягла з комоди векселі і дала іх одначе не Фесенкови, а Мані. Маня мовчки передала іх Фесенкови. Навроцька впала на крісло і зомліла.
Опамятавшись, вона вийшла до гостей. В неі ледви стало сили поблагословити молодих. В собор вона вже не поіхала. Не довелось ій носити сьвічки кругом аналоя. Уквітчана, обвита стрічками сьвічка, стояла в кутку на столику, як сирота; стрічки висіли аж до помосту і неначе сьміялись з Навроцькоі веселими гарячими кольорами.
Фесенко швидко пішов вгору. Він був негодящим педаґоґом. Про те знало начальство, знали товариші єго, знали й школярі. Але він стояв за форму в ґімназіі, за сувору дисціпліну, а шпьонство на товаришів завершало діло…
Мурашкова взяла собі місце в народній школі в одному украінському селі над самим Дністром, вивчила
