Мовчки дійшли вони додому. Саня зосталась дома, сівши кінець стола і задумавшись. Комашко побіг до директора. Директор ґімназіі був родом Славянин з Хорватів, син давнього сербского еміґранта, хитрий чоловік, в душі ліберальний, але вмів носити консервативну машкару, як ніхто в сьвіті. Він не любив Комашка за самостійність єго характеру, за єго противословність і опозицію і за єго чесність. Чесних вчителів він просто проганяв, бо вони стояли єму на перешкоді. Директор сам був нечесний чоловік, карієрист і протеґував діти аристократів, а бідноту виганяв з ґімназіі або давив; скарбові гроші клав у свою кишеню без церемоніі. Це був з тих директорів, котрих наслали, щоб в окрузі викурити ліберальний дух звісного славного Пироґова.
— Вікторе Титовичу! я дістав бумажку з Одеси від попечителя, дуже неприємну для вас. Ви повинні шукати собі місця де инде, сказав директор.
— Можна мині прочитати ту бумагу? спитав Комашко.
— Не можна та й нема въ тому ніякои потреби. Ви вчите дуже добре, нігде правди діти, але не можете бути педаґоґом. Ви в ґімназіі силкуєтесь підняти й розвити особистість, говорите скрізь про право людськоі особистости, хочете розвити самостійність характеру, енерґію, волю й розум в молодих людях. Годі вже нам іх розвивати! Маємо цього через верх. Тепер час не розвивати, а завивати й придушувати й придержувати самоволю молодіжи. Ви зовсім не на свому місци: тепер инчі в нас заміри, а ви тільки заводите в нас плутанину. Ви ідеаліст, мрійник. В вас тенденціі небезпечні, мрійні…
Директор говорив поважно і докторально, але єго здорові турецькі очи усьміхались, губи ледви вдержались від сьміху. Він умів добре носити машкару: від го-
