феточки. Такі сальфеточки лежали напоготові, розкидані на столі, для мисочок з варенням для гостей. Той замотаний в покривала стіл Навроцькоі іі гості звали дорогим жертвенником для убогих жертв…
Усі сьтіни в кімнатах були убрані картинами Маниноі роботи. Картини стояли навіть по всіх кутках на столиках. Золочені рами, канделябри по сьтінах, здорові зеркала були закутані від мух в тонкий мушлин. В гостинній сиділа не закутана в покривці одна Навроцьва. Вікна були завішені від сонця білими, як сьніг, сторами. Через стори лив ся в гостинну сьвіт, білий, неначе від сьнігу зимою. В гостинній було біло, чисто, але мертво, неначе на тих планетах, де вже погасло життя, де вже чистий білий сьніг вкрив усю, на віки помершу планету. В гостинну увійшов старий Навроцький з циґарою в руках, в старому засмальцьованому шляфроці, в туфлях. Туфлі шльопали по помості і закочували чисті килимки-дорожки.
— Харитоне Кириловичу! поперед усего не закочуй килимів туфлями… Он оглянь ся! сказала Навроцька.
— Еге! угу! А потім…, що? спитав старий.
— Харитоне Кириловичу! сядь та поговоримо. Час готуватись до Саниного вінчання, сказала Раіса Михайлівна.
Навроцький налагодив ся вгніздитись в креслі. Навроцьва крикнула на него.
— Не сідай! замажеш чисте накриття. Дивись! он твій шляфрок протер ся на сідінні й заялозив ся. Візьми з спинки плетяну сальфеточку та кинь в кресло під себе.
Навроцьквй мовчки зняв сальфеточку, простелив на креслі і як почав вгнізджуватись в кресло, та й зібгав і зсунув іі в самий куток.
