— Хто? Гість з Смирни?! спитала Надя в матери; і ця звістка стала для неі неприємна. Не той, кого я ждала! подумала вона.
— Ні! Гість з Одеси. Його мати з Смирни, сказала Зоя.
— Велике диво, що його мати з Смирни! Не вже ради цього я повинна виходити до його в гостинну, сказала Надя: яж в Смирні не була.
— То я була. Його мати через дві улиці, через дві улиці! говорила Зоя з патосом.
Панни засьміялись. Надя й собі усьміхнулась.
— Що через дві улиці? спитала Надя в матері.
— Єлена Кирпі! через дві улиці! говорила Зоя і кинулась шукати слоіків з варенням.
— Ви в такім патосі, що ми нічого не розберемо, що ви говорите, сказала Саня.
— Жила Єлена Кирпі, його мати, мати Аристіда Целаброса, через дві улиці від нас в Смирні! Моя давна подруга! Виходи Надю! мерщій, швидче! говорила Зоя і разом накладала варення з молоденьких волоських горіхів, варених на меду.
— Чого це ви такі раді, Зоя Полікарповна? Чи не закохались ви часом в вашого знаємого гостя через дві улиці… говорила Саня.
— А ти! І Зоя жартом вдарила легенько по плечі Саню. — Тоже вийди та подивись, який гарний гість: як сонце, сказала Зоя.
— Ого! Ще попечусь, коли він такий як сонце, обізвалась Саня.
— Як місяць повний! сказала Зоя.
— Коли такий, як місяць, то вийду до його: не так страшно, сказали Саня.
— Глянь то й побачиш. Ой моя біла овечко! Як по-
