Навроцька видерла книжку з рук Мані і замкнула в столик.
Навроцька почала читати Мани мораль, сердилась, кричала. Маня й собі не спускала. Коли це за перегородкою заговорив хтось. Навроцька замовкла: було чути голос Фесенка. Маня засьміялась.
— Причешись! Ходім в гостинну! Фесенко прийшов, говорила Навроцька і кинулась до Мані, щоб дещо поправити на ній.
Вони ввійшли в гостинну. Фесенко, сьвіжий, вимитий, прискочив до Мані і подав ій букет з резеди. В середині букета стреміли нарцизи.
— А бачите, я достав нарцизів для вас. Обіцяв і достав, сказав Фесенко до Мані, подаючи ій букет. Навроцька й Маня, з дива витріщили очи на нарцизи. Маня насилу вдержалась, щоб не поцілувати тих нарцизів.
— Спасибі вам! сказала вона і понюхала букет. Сухі нарцизи зашелестіли об іі ніс. Вона полапала іх рукою.
— Де ви дістали нарцизів літом? спитала в Фесенка Навроцька.
— Вже де дістав, то дістав, а свого слова додержав, сказав Фесенко.
— Це нарцизи ненатуральні, а роблені, несьміливо обізвалась Маня.
— Як і моя любов до тебе ненатуральна, а підроблена, подумав Фесенко і зараз попросив в батька і матери Маниноі руки.
В Мані голова заморочилась. Вона трохи не впала на поміст. Фесенко поперед усего обернув ся до Навроцькоі, бо знав, що вона держить за ним руку.
— Щось трохи швидко він оце сватаєть ся; якось
